Фібриляція передсердь – це патологічний стан, що супроводжується порушенням кровообігу, а точніше нерегулярним та часто прискореним серцевим ритмом.
В нормі у здорової людини серцебиття становить від 60 до 100 ударів за хвилину. Якщо ж пульс підвищується або навпаки знижується це і може бути ознакою нерегулярного серцебиття.
Відмітимо, що фібриляція передсердь належить до різновиду серцевої аритмії та небезпечна ризиками інсульту та утворенням тромбів.
Механізм розвитку захворювання полягає в ураженні двох верхніх камер серця (передсердь), що порушує приплив крові спочатку до шлуночків органу, а згодом до всього тіла. Даний стан може мати тимчасовий характер, або турбувати на постійній основі.
За статистичними даним більшість випадків захворювання припадає на осіб вікової категорії 60+.
Характерні ознаки
Відповідно дане захворювання характеризується надто швидким, надто повільним або непостійним серцебиттям. Так прояви фібриляції можуть виникати протягом декількох хвилин або годин за один раз.
До загальних скарг з якими може стикнутися людина, відносять:
- задишка, особливо під час фізичних навантажень;
- швидка стомлюваність;
- больові відчуття у грудях;
- запаморочення та втрата свідомості;
- спантеличеність.
Відмітимо, що вищевказані симптоми можуть з’являтися і зникати в залежності від тяжкості стану.
Основні причини
Достеменно невідомо, що саме є причиною фібриляції передсердь. Однак спеціалісти відзначають про ряд тригерів, які можуть спровокувати порушення. До прикладу:
- стресовий фактор;
- гіпертонія;
- ішемічна хвороба серця;
- перенесені оперативні втручання на серці;
- вроджені вади серця;
- перикардит;
- приймання певних лікарських препаратів;
- захворювання щитоподібної залози.
Важливо розуміти, що відсутність вчасного лікування може загрожувати серйозними ускладненнями та навіть бути смертельним.
Діагностика та тактика лікування
Аби встановити, що відбувається з роботою серця необхідно провести ряд діагностичних тестів, серед яких фізикальний огляд, ЕКГ та ЕХО-КГ, стрес-тест (контролювання роботи серця під час тренування), рентгенографія, лабораторні дослідження крові.
Тактика лікування залежатиме від перебігу захворювання. Так не є виключенням, коли при відсутності симптомів можливо обмежитися тактикою спостереження. При необхідності у терапії лікар призначає ряд медикаментозних препаратів, серед яких бета-блокатори, блокатори кальцієвих та натрієвих каналів, антикоагулянти.
Вказана терапія дасть можливість нормалізувати частоту серцевих скорочень та сприятиме покращеній роботі серця.
При тяжкому перебігу захворювання пацієнтові може бути рекомендовано оперативне втручання. Розрізняють декілька варіантів оперативного лікування, від електричної кардіоверсії (короткий удар електричним струмом), катетерної абляції до «руйнування» атріовентрикулярного вузла.
Також для підтримки нормального ритму встановлюється кардіостимулятор.
Попри те, що хірургія є дієвим методом лікування, все ж таки першою лінією лікування пропонується медикаментозна терапія та дотримання здорового способу життя.
